Головна/Геополітика/Арктичний шельф
Хто претендує на арктичний шельф і на якій правовій підставі
На розширений континентальний шельф в Арктиці претендують три держави: Росія, Данія (від імені Гренландії) та Канада. Усі три заявляють, що підводний хребет Ломоносова є природним продовженням саме їхньої суші, і їхні заявки територіально перекриваються.
Правовою підставою є стаття 76 Конвенції ООН з морського права 1982 року. Заявки розглядає Комісія ООН з меж континентального шельфу, яка оцінює геологію, але не вирішує спори між державами. Північний полюс станом на 2026 рік не належить нікому.
Що саме ділять: не територію, а дно
Перше непорозуміння, яке варто зняти: в Арктиці ніхто не претендує на «володіння Північним полюсом» у сенсі державної території. Предметом заявок є морське дно й надра під ним.
Конвенція ООН з морського права дає прибережній державі виключну економічну зону завширшки 200 морських миль від берегової лінії. Стаття 76 Конвенції дозволяє розширити права на дно за межі цих 200 миль, якщо держава доведе, що підводна ділянка є природним геологічним продовженням її материкової окраїни. Гранична межа розширення — 350 морських миль від берега або 100 морських миль від ізобати 2500 метрів.
Визнання дає державі суверенні права на розвідку й видобуток ресурсів дна — вуглеводнів і мінералів. Воно не дає прав на водну товщу над шельфом: вода залишається відкритим морем зі свободою судноплавства для всіх.
Хребет Ломоносова — вузол усього спору
Хребет Ломоносова — підводне гірське пасмо завдовжки близько 1800 кілометрів, що перетинає Північний Льодовитий океан і проходить поблизу Північного полюса. Він з'єднує континентальні окраїни Євразії та Північної Америки, і саме в цьому джерело конфлікту: якщо хребет є продовженням сибірського шельфу, він російський; якщо гренландського — данський; якщо канадського арктичного архіпелагу — канадський.
Геологічна відповідь не є однозначною, бо хребет справді має континентальну кору й справді сполучений з обома окраїнами. Тому три заявки не є взаємовиключними за наукою — вони взаємовиключні за наслідками.
| Держава | Подання | Приблизна площа | Стан розгляду |
|---|---|---|---|
| Росія | 2001, перегляд 2015, доповнення 2021 і 2023 | понад 1,2 млн км² | Отримано рекомендації щодо частини району |
| Данія (Гренландія) | 2014 | ≈ 895 тис. км² | Черга розгляду |
| Канада | 2019 | ≈ 1,2 млн км² | Черга розгляду |
Що Комісія ООН уже сказала і чого вона не казала
Комісія погодилася з аргументами Росії щодо того, що підняття Менделєєва, улоговина Підводників і хребет Ломоносова є природним продовженням її континентального шельфу, і рекомендувала використати запропоновані Росією точки для встановлення зовнішньої межі в цих районах.
Водночас Комісія визнала недостатніми докази щодо континентальної природи хребта Гаккеля і рекомендувала подати переглянуте часткове подання щодо південної частини улоговини Амундсена.
Тут критично важливо, що саме означає таке рішення. Рекомендація Комісії не є визнанням суверенних прав проти інших претендентів. Комісія за своїм мандатом не розглядає ділянки, щодо яких існує спір, і не встановлює кордони між державами. Вона відповідає на єдине питання: чи витримує геологічне обґрунтування заявки наукову перевірку.
Розмежування перекривних ділянок — окрема процедура: або двосторонні переговори, або звернення до Міжнародного суду ООН чи арбітражу. Жодна з трьох держав такого процесу щодо хребта Ломоносова не розпочинала.
Прецедент розв'язання вже існує. У 2010 році Росія й Норвегія підписали договір про розмежування у Баренцевому морі, завершивши спір, що тривав чотири десятиліття, поділивши спірну зону приблизно навпіл. Це показує, що арктичні морські спори історично закривалися переговорами, а не силою.
Ілулісатська декларація: домовленість не міняти правила
У травні 2008 року п'ять прибережних арктичних держав — Росія, США, Канада, Данія та Норвегія — ухвалили в гренландському Ілулісаті декларацію, у якій зафіксували дві речі.
Перша: вони визнають чинне морське право достатньою основою для врегулювання претензій в Арктиці. Друга, важливіша: вони не бачать потреби у створенні нового спеціального договірного режиму для регіону на кшталт Договору про Антарктику.
Це рішення має наслідок, який часто випускають: воно закрило можливість перетворити Арктику на зону, вилучену з національної юрисдикції. Замість спільного управління регіон розвивається як сукупність національних секторів із поступовим уточненням меж.
Де тут США і чому це має значення
Сполучені Штати є арктичною державою через Аляску, але досі не ратифікували Конвенцію ООН з морського права. Через це США не можуть подати заявку до Комісії у звичайному порядку, хоча провели власні дослідження шельфу і оголосили про його зовнішні межі в односторонньому порядку.
Практичний наслідок: найпотужніша арктична держава діє поза механізмом, який решта учасників визнала основним. Це послаблює сам механізм і водночас позбавляє США інструменту, яким користуються їхні союзники.
Обмеження цих даних
Матеріали заявок містять великі масиви геофізичних даних, значна частина яких не публікується повністю. Оцінки площ подані державами і не є незалежно перевіреними. Комісія ООН не публікує детальних мотивувань у повному обсязі, тому судити про хід розгляду доводиться за короткими підсумковими документами і заявами делегацій.
Терміни розгляду в Комісії вимірюються роками: черга заявок з усього світу перевищує можливості її апарату, тому відсутність рішення щодо канадської чи данської заявки не свідчить ні про що по суті.
Часті питання
Кому належить Північний полюс?
Нікому. Води в точці полюса — відкрите море, а дно під ними станом на 2026 рік не закріплене за жодною державою. Заявки Росії, Данії та Канади охоплюють цей район і перекриваються між собою.
Чи вирішує ООН, кому належить арктичний шельф?
Ні. Комісія ООН з меж континентального шельфу оцінює геологічну обґрунтованість заявки і дає рекомендації щодо зовнішньої межі. Спори між державами вона за мандатом не розглядає.
Що дає державі визнання розширеного шельфу?
Суверенні права на розвідку й видобуток ресурсів дна та надр. Це не суверенітет над територією і не права на воду над шельфом — водна товща лишається відкритим морем.
Чи можлива війна за арктичний шельф?
П'ять прибережних держав в Ілулісатській декларації 2008 року письмово зобов'язалися вирішувати претензії в рамках морського права. Заявочний процес відтоді розвивався юридичним шляхом навіть після загального погіршення відносин у 2022 році.
Джерела
- Конвенція ООН з морського права, 1982, стаття 76. Первинний правовий документ.
- Комісія ООН з меж континентального шельфу (CLCS): подання держав. Офіційний реєстр заявок.
- Belfer Center, Harvard Kennedy School. Russia's Arctic Shelf Bid and the CLCS, Explained. Академічний аналітичний центр.
- The Continental Shelf in the Arctic Ocean. American Journal of International Law, Cambridge University Press. Рецензоване наукове видання.
- Stimson Center. Evolution of Arctic Territorial Claims and Agreements: A Timeline. Аналітичний центр, хронологія подій.